Опять иду во франковский театр
Nov. 16th, 2007 01:27 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
valya_15Сегодня вечером там вот что будет:
ВІВАТ, КОРОЛЕВО!
Історична драма на дві дії
Переклад Ю. Кочевенка. Режисер-постановник Ю. Кочевенко
Марія-Єлизавета - н.а. Л.Смородіна
Это второй спектакль после премьеры и бенефис исполнительницы двух главных ролей Людмилы Смородины, которая не давно получила звание народной артистки Украины.
Отрывки из интервью актрисы о спектакле (Театрально-концертний Київ 8 (жовтень 2007) - С.12-14, беседовала Алла Пидлужна):
Чимало театралів ще пам'ятають спектакль, в якому грала Тетяна Дороніна. Якісь паралелі можна провести?
- Ні, бо це зовсім різні вистави. Ніяких паралелей немає. Коли Дороніна виконувала цю роль, вона вже була справжньою зіркою і їй дозволялось "гратися", почувати себе вільно в межах ролі. Мені ж нічого такого не дозволялось. Ця вистава була для мене своєрідним ва-банком:вона могла принести чи провал, який для мене став би справжньою катастрофою, чи успіх. Було дуже багато сумнівів. Я вже й умовляла режисера відмовитись від ідеї, щоб одна актриса грала зразу двох королев, пропонувала: "Давайте я буду Єлизаветою, а хтось інший гратиме Марію".
- Ви для себе вибрали саме Єлизавету?
- Так, не Марію. Але режисер Юрій Кочевенко, на щастя, не дослухався до моїх панічних пропозицій. Він казав: "Ти не уявляєш, як це буде, а я це вже бачу!" Я дивувалася, говорила, що не відчуваю в собі двох таких різних жінок, а він заспокоював, що все з часом прийде. У нас були дуже стислі терміни для випуску вистави, але для мене такий режим - якнайкращий, я людина "авральна": коли мало часу, тоді максимально концентруюсь і повністю віддаюсь роботі.
- Які завдання ставив перед вами режисер, аби ви могли створити два різних характери?
- Особливих завдань не було. Ми дуже багато обговорювали під час читання п'єси, розбиралися, які вони, ці жінки, і таким чином приходило розуміння їх. Допомагав і аналіз атмосфери, обставин, в яких вони існували. Мені подобається Кочевенко, який домагається, щоб образ визрів у актора самостійно, а не був нав'язаний режисером, щоб сам актор знайшов шлях до ролі. Я не прагнула згадати, як грала Дороніна, я шукала в собі цих жінок, відкривала риси, які б допомогли мені бути переконливою і Єлизаветою, і Марією. І при тому треба було зуміти зробити їх зовсім різними. Пам'ятаю, якось після чергової репетиції, вдома пізно ввечері я перечитувала монолог Єлизавети і раптом до мене прийшло розуміння, якою саме вона повинна бути, як виглядати, як рухатися, ходити, спілкуватися, носити костюм. Так народився саме такий образ - надзвичайно контрастний поряд з образом Марії. Я розуміла, що цей малюнок ролі є певним ризиком, але відчувала - ризик виправданий, бо внутрішньо він підкріплений правдою образу. Взагалі, процес роботи був надзвичайно цікавий, багато давали одне одному партнери, всі ми працювали на результат. Сцена підпису Єлизаветою вироку Марії вималювалася в процесі репетиції. Я відчула, що та Єлизавета, якою ми її трактуємо, не може просто так підписати цей вирок. Вона і хоче цього, і страшенно боїться. Тому й виникли в сцені вироку ліжко і накрита ковдрою Єлизавета - глядач бачить тільки її руку, що з-під ковдри підпише наказ, обличчя ж її він не побачить, на сцені залишиться тільки Марія. І це вийшло сильно,емоційно, ми зрозуміли, що ніякий інший хід не був би таким переконливим.
- Миттєве перевтілення потребує якихось реальних дій - перевдягання одягу, перук. Як це відбувається у виставі?
- Ми ретельно шукали, як же вирішити моменти перевтілення. Я сміялася, що мені доведеться, ніби Аркадію Райкіну, миттєво "входити" в інший образ. Але ж тут величезні сукні, різні перуки, дуже складно. Режисер пообіцяв вигадати якісь репризи, допоміжні сцени, щоб я встигла перевдягнутися. Та коли я почала репетирувати, зрозуміла: не може бути ніяких реприз, пауз, треба перевтілюватися миттєво - ось тоді це буде наша перемога. Ми повинні вразити глядачів, не дати змоги їм зрозуміти, що це одна актриса, вони весь час повинні вагатися, одна чи дві. Перевдягання - це, взагалі, ще одна вистава у виставі. У нас там облаштована спеціальна кімната, куди я захожу в одному образі, а через хвилину виходжу в іншому.
-Скільки у вас помічниць?
- Три. Одна надягає перуку, а дві, спереду і ззаду, вправляються із вбранням. Помічниці - справжні віртуози, бо все треба зробити чітко й за лічені секунди. Просто як на автоперегонах, коли на трасі треба поміняти шини. (...) От якби знати, як це відбувається під час вистави там, за лаштунками, це було б справжнє кіно, такий цікавий, напружено-психологічний момент роботи актора! (С)
А на сайте театра написано, что идея спектакля проста: стоит ли власть женского счастья? Само собой, обе героини, каждая - по своему, заслуживают нашего сочувствия...:-).
Надеюсь получить удовольствие.:-)
Роберт Болт
Історична драма на дві дії
Переклад Ю. Кочевенка. Режисер-постановник Ю. Кочевенко
Марія-Єлизавета - н.а. Л.Смородіна
Это второй спектакль после премьеры и бенефис исполнительницы двух главных ролей Людмилы Смородины, которая не давно получила звание народной артистки Украины.
Отрывки из интервью актрисы о спектакле (Театрально-концертний Київ 8 (жовтень 2007) - С.12-14, беседовала Алла Пидлужна):
Чимало театралів ще пам'ятають спектакль, в якому грала Тетяна Дороніна. Якісь паралелі можна провести?
- Ні, бо це зовсім різні вистави. Ніяких паралелей немає. Коли Дороніна виконувала цю роль, вона вже була справжньою зіркою і їй дозволялось "гратися", почувати себе вільно в межах ролі. Мені ж нічого такого не дозволялось. Ця вистава була для мене своєрідним ва-банком:вона могла принести чи провал, який для мене став би справжньою катастрофою, чи успіх. Було дуже багато сумнівів. Я вже й умовляла режисера відмовитись від ідеї, щоб одна актриса грала зразу двох королев, пропонувала: "Давайте я буду Єлизаветою, а хтось інший гратиме Марію".
- Ви для себе вибрали саме Єлизавету?
- Так, не Марію. Але режисер Юрій Кочевенко, на щастя, не дослухався до моїх панічних пропозицій. Він казав: "Ти не уявляєш, як це буде, а я це вже бачу!" Я дивувалася, говорила, що не відчуваю в собі двох таких різних жінок, а він заспокоював, що все з часом прийде. У нас були дуже стислі терміни для випуску вистави, але для мене такий режим - якнайкращий, я людина "авральна": коли мало часу, тоді максимально концентруюсь і повністю віддаюсь роботі.
- Які завдання ставив перед вами режисер, аби ви могли створити два різних характери?
- Особливих завдань не було. Ми дуже багато обговорювали під час читання п'єси, розбиралися, які вони, ці жінки, і таким чином приходило розуміння їх. Допомагав і аналіз атмосфери, обставин, в яких вони існували. Мені подобається Кочевенко, який домагається, щоб образ визрів у актора самостійно, а не був нав'язаний режисером, щоб сам актор знайшов шлях до ролі. Я не прагнула згадати, як грала Дороніна, я шукала в собі цих жінок, відкривала риси, які б допомогли мені бути переконливою і Єлизаветою, і Марією. І при тому треба було зуміти зробити їх зовсім різними. Пам'ятаю, якось після чергової репетиції, вдома пізно ввечері я перечитувала монолог Єлизавети і раптом до мене прийшло розуміння, якою саме вона повинна бути, як виглядати, як рухатися, ходити, спілкуватися, носити костюм. Так народився саме такий образ - надзвичайно контрастний поряд з образом Марії. Я розуміла, що цей малюнок ролі є певним ризиком, але відчувала - ризик виправданий, бо внутрішньо він підкріплений правдою образу. Взагалі, процес роботи був надзвичайно цікавий, багато давали одне одному партнери, всі ми працювали на результат. Сцена підпису Єлизаветою вироку Марії вималювалася в процесі репетиції. Я відчула, що та Єлизавета, якою ми її трактуємо, не може просто так підписати цей вирок. Вона і хоче цього, і страшенно боїться. Тому й виникли в сцені вироку ліжко і накрита ковдрою Єлизавета - глядач бачить тільки її руку, що з-під ковдри підпише наказ, обличчя ж її він не побачить, на сцені залишиться тільки Марія. І це вийшло сильно,емоційно, ми зрозуміли, що ніякий інший хід не був би таким переконливим.
- Миттєве перевтілення потребує якихось реальних дій - перевдягання одягу, перук. Як це відбувається у виставі?
- Ми ретельно шукали, як же вирішити моменти перевтілення. Я сміялася, що мені доведеться, ніби Аркадію Райкіну, миттєво "входити" в інший образ. Але ж тут величезні сукні, різні перуки, дуже складно. Режисер пообіцяв вигадати якісь репризи, допоміжні сцени, щоб я встигла перевдягнутися. Та коли я почала репетирувати, зрозуміла: не може бути ніяких реприз, пауз, треба перевтілюватися миттєво - ось тоді це буде наша перемога. Ми повинні вразити глядачів, не дати змоги їм зрозуміти, що це одна актриса, вони весь час повинні вагатися, одна чи дві. Перевдягання - це, взагалі, ще одна вистава у виставі. У нас там облаштована спеціальна кімната, куди я захожу в одному образі, а через хвилину виходжу в іншому.
-Скільки у вас помічниць?
- Три. Одна надягає перуку, а дві, спереду і ззаду, вправляються із вбранням. Помічниці - справжні віртуози, бо все треба зробити чітко й за лічені секунди. Просто як на автоперегонах, коли на трасі треба поміняти шини. (...) От якби знати, як це відбувається під час вистави там, за лаштунками, це було б справжнє кіно, такий цікавий, напружено-психологічний момент роботи актора! (С)
А на сайте театра написано, что идея спектакля проста: стоит ли власть женского счастья? Само собой, обе героини, каждая - по своему, заслуживают нашего сочувствия...:-).
Надеюсь получить удовольствие.:-)
