Научный статья про 11 сентября
Sep. 11th, 2011 12:28 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
valya_15Когда 10 лет назад произошли известные горестные события, а затем началась операция в Афганистане, я как раз находилась за сочинением кандидатской диссертации о праве государств на самооборону.
Поэтому на события откликнулась так, как должен был это сделать исследователь этой проблематики: собрала из списков рассылки и форумов комментарии и на их основе написала научно-аналитическую статью. Статья на украинском языке, но вывод и аннотацию здесь продублирую еще и по-русски. Тем фактом, что использую свежайшие комментарии специалистов, полученные через Интернет - с применением столь высоких информационных технологий, я тогда чрезвычайно гордилась. Это, действительно, был лучший способ получить самые "горячие" комментарии.
Но сейчас я прежде всего хочу почтить память всех, кто гибнет в мире от чужой злой воли, и выразить соболезнования их близким.
Наслідки трагедії "веж-близнюків" для міжнародно-правового регулювання самооборони держав
Український часопис міжнародного права, 2002. –№ 2. – С. 52–59.
Последствия трагедии "башен-близнецов" для международно-правового регулирования самообороны государств.
Поэтому на события откликнулась так, как должен был это сделать исследователь этой проблематики: собрала из списков рассылки и форумов комментарии и на их основе написала научно-аналитическую статью. Статья на украинском языке, но вывод и аннотацию здесь продублирую еще и по-русски. Тем фактом, что использую свежайшие комментарии специалистов, полученные через Интернет - с применением столь высоких информационных технологий, я тогда чрезвычайно гордилась. Это, действительно, был лучший способ получить самые "горячие" комментарии.
Но сейчас я прежде всего хочу почтить память всех, кто гибнет в мире от чужой злой воли, и выразить соболезнования их близким.
Наслідки трагедії "веж-близнюків" для міжнародно-правового регулювання самооборони держав
Український часопис міжнародного права, 2002. –№ 2. – С. 52–59.
Последствия трагедии "башен-близнецов" для международно-правового регулирования самообороны государств.
Ця стаття – намагання систематизувати головні напрямки юридичної та громадської думки США та Європи щодо правомірності військової відповіді на терористичні акти 11 вересня 2001 р. в Нью-Йорку, Вашингтоні та Пенсільванії. За основу взяті інформаційні матеріали, які протягом останніх місяців 2001 року з'являлися у американській та британській пресі та /або були розміщені в мережі Інтернет, в тому числі за підтримки Європейського журналу міжнародного права та Американської спілки міжнародного права, які організували обговорення проблеми фахівцями з використанням можливостей цієї мережі.
Эта статья - опытка систематизировать главные направления юридической и общественной мысли США и Европы в отношении правомерности военного ответа на террорстические акты 11 сентября 2001 г. в Нью-Йорке, Вашингтоне и Пенсильвании. За основу взяты информационные материалы, которые в течении опследних месяцев 2001 г. появлялись в американской и британской прессе и/или были размещены в сети Интернет, в том числе при поддержке Европейского журнала междуародного права и Американского общества международного права, которые организовали обсуждение проблемы специалистами с использованием возможностей этой сети.
Возможность расширения в будущем пространственных и временных пределов рализации права на самооборону, вызванной теоретическим актом, не отрицается современной юридической наукой. Однако юридическая наука также не поддерживает, а скорее выражает серьезное беспокойство по поводу перспективы неконтролируемой и бесконечной военной кампании США и других могучих в военном отношении государств против их стратегических противников и государств "третьего мира", несоблюдение в таких конфликтах норм международного гуманитарного права, полная деформация существующих международно-правовых гарантий мира и безопасности человечества. Как возможный выход из сложившейся ситуации предлагается отношение к международному терроризму как к преступлению против человечества и привлечение к ответственности за него через Международный Уголовный Суд.
Всі висловлені на сьогодні відгуки, коментарі й погляди можна умовно поділити на дві групи: 1) ті, які стосувалися подій між 11 вересня й 7 жовтня 2001 року і лише прогнозували їх ймовірні наслідки; 2) ті, які з'явилися після 7 жовтня 2001 року, тобто після початку операції в Афганістані, і мали справою з оцінкою реальних, а не уявних військових дій.
Величезне моральне потрясіння, відчуте громадськістю Америки й європейських країн, не могло не позначитися на оцінці фактів у перші тижні після трагедії. Проте, як виявляється, войовничі настрої не панували неподільно. Більшість пересічних громадян погоджувалися, що США мають право і навіть зобов'язані провести військову операцію, але не мститися. Згідно з результатами опитування, проведеного у 31 країні світу між 17 та 19 вересня 2001 року, 80% опитуваних в Європі та 90% в Південній Америці висловилися проти масивного американського військового удару з метою відплати за теракти і підтримали видачу їх організаторів. Найбільше прибічників військового вирішення було в Ізраїлі – 77 % опитаних. У США військове втручання підтримали 54% . Щоправда, на запитання "Чи згодні Ви, щоб Ваша країна підтримала військову операцію США, якщо остання відбудеться ?" більшість опитуваних в усіх державах-членах НАТО за винятком лише Греції відповіли "так" [1]. Тому М.Марен, коментуючи результати опитування, припускає, що на користь військової операції могло б надійти більше голосів, якби основне питання було сформульовано інакше, тобто якби йшлося не про відплату (retribution, retaliation), а про заходи США, спрямовані на запобігання майбутнім терористичним ударам [2].
Левова частка всіх коментарів від професійних юристів-міжнародників стосовно подій, які відбулися у проміжок часу 11 вересня - 7 жовтня 2001 року, полягала в оцінці резолюцій Ради Безпеки ООН 1368 (2001) та 1373 (2001), а також ухваленої 12 вересня резолюції Північноатлантичної Ради НАТО. Резолюція 1368 (2001) Ради Безпеки є вимушеним компромісом між категорично визначеними військово-політичними цілями США та міжнародно-правовими засадами існування ООН. З одного боку президент США Дж.Буш та Постійний представник США в ООН Дж.Каннінгхем заявили про намір не робити різниці між терористами та урядами, які їх підтримують. З іншого – Генеральний Секретар ООН К.Аннан намагався зберегти за таких умов авторитет Організації і оголосив теракти 11 вересня "нападом на людство в цілому". В результаті, текст резолюції відобразив обидві ці позиції. Про намагання задовольнити вимоги США свідчать наступні положення: 1) в преамбулі визнається невід'ємне право держав на самооборону "відповідно до Статуту ООН"; 2) в тексті мова йде про засудження "терористичних нападів", а не "вибухів" і не "терористичних актів" (це може спонукати до думки, що Рада Безпеки слідом за урядом США прирівняла теракти 11 вересня 2001 за їх жахливими наслідками до збройного нападу на цю державу); 3) визнається, що відповідальності підлягають не лише безпосередні виконавці терактів (які не залишилися в живих), але й їх організатори та спонсори, отже – і члени урядів держав, якщо йдеться про підбурюваний державами тероризм. В свою чергу, спроби справити враження активної і самостійної реакції ООН на події втілилися в таких рядках: 1) преамбула підтвердила цілі й принципи Статуту ООН; 2) вперше за історію (і на відміну від попередніх резолюцій) всі прояви тероризму як такі і зокрема терористичні напади оголошувалися загрозою для міжнародного миру й безпеки; 3) Рада висловила готовність вжити необхідних заходів для боротьби з міжнародним тероризмом "згідно з її обов'язками за Статутом ООН" (п.5 Резолюції) і закликала світове співтовариство протидіяти тероризму, в тому числі – шляхом зміцнення співробітництва і повної імплементації відповідних конвенцій та резолюції 1269 (1999) Ради Безпеки [3].
В тексті резолюції 1368 (2001) відсутні будь-які посилання на главу VII Статуту ООН. Відповідне посилання з'явилося в наступній резолюції 1373 (2001), де Рада Безпеки, знов підтверджуючи "невід'ємне право на право на індивідуальну або колективну самооборону, визнане Статутом ООН та відтворене в резолюції 1368 (2001)", закликала держав-членів всіма законними засобами боротися з фінансуванням та підготовкою терактів. Резолюція 1373 (2001) передбачає виключно законодавчі та інформаційні засоби співпраці держав: надання правової допомоги, узгоджену імміграційну політику та підвищену увагу при наданні статусу біженців, законодавчі та адміністративні реформи, включення до кримінальних кодексів складу злочину тероризму тощо [4].
Огляд публікацій представників сучасної юридичної науки в Америці та Європі дозволяє визначити коло питань, на які вони запропонували власні варіанти відповідей, коментуючи тексти резолюцій 1368 (2001) та 1373(2001) Ради Безпеки ООН:
a) чи існують в даному випадку умови для реалізації права на самооборону відповідно до ст. 51 Статуту ООН? Так, резолюція 1368 (2001) підтверджує право на самооборону, але лише в преамбулі. В оперативній частині терористичні акти визнано загрозою міжнародному мирові, але це не те саме, що збройний напад на державу, отже, підстави для самооборони не створює. Скоріше виникає підстава для колективних дій світового співтовариства під егідою ООН на основі глави VII її Статуту. (Ф.Мегре пропонує вихід, розглядаючи теракти 11 вересня водночас як збройний напад і як загрозу міжнародному мирові й безпеці [5]). Далі, в резолюції 1368 (2001) навіть приблизно не визначено, проти якої саме держави повинна спрямовуватись самооборона США. Проти кого оборонятися ? Ця незрозумілість особливо помітна при порівнянні резолюції 1368 (2001) із резолюцією 678 (1990) – в тій ситуації Рада Безпеки конкретно визначила Ірак як порушника миру [6]. Якщо теракти 11 вересня 2001 року можуть бути поставлені у провину Афганістанові як акт непрямої агресії проти США (пункт g) "Визначення агресії") [7], то Рада Безпеки мусить повернутися до питання про визнання "Талібану" як афганського уряду. Нарешті, ще не з'ясовано, чи таліби керують організацією "Аль-Каїда", якій приписується здійснення терактів 11 вересня, чи насправді "Аль-Каїда" є проводом талібів. Здається, більшість вчених погоджується з вирішенням, яке запропонував член Комісії міжнародного права Дж.Гайа: згідно з "Проектом статей про відповідальність держав" організація "Аль-Каїда", якщо її причетність до терактів буде доведена, може вважатися органом "Талібану", який є de facto урядом держави Афганістан [8]. Кінець кінцем, європейські вчені (Р.Шарвен [9]), на відміну від американських (Ф.Кірджіса [10], Дж.Поста [11] та інших) не погоджуються без роздумів, що приховування й відмова видати терористів може в даному випадку бути прирівняна до співпраці з ними. Враховуючи, що Північноатлантична Рада НАТО та Консультативна Рада міністрів Організації Американських держав визнали факт збройного нападу на США і ніхто з інших держав не висловив при цьому заперечень, А.Кассезе припускає, що завдяки появі відповідних міжнародно-правових звичаїв найближчим часом відбудеться розширення концепції права на самооборону: найтяжчі за наслідками терористичні акти будуть вважатися підставою реалізації цього права. Постане, водночас, проблема визначення критеріїв, за якими терористичні акти будуть відноситися до категорії найтяжчих [12].
b) Яким насправді було ставлення Ради Безпеки ООН до рішення США розпочати військову операцію: поблажливим, очікувальним, активним ? Державні діячі – державний секретар США К.Пауелл, міністр закордонних справ Франції Ю.Ведрін, прем'єр-міністр Великої Британії Т.Блер та інші – оголосили, що Рада Безпеки, підтримуючи намір США, своїм авторитетом прирівняла теракти 11 вересня до збройного нападу, отже, визнала існування підстав реалізації права на самооборону [12,13]. Проте дуже небагато вчених – Д.Рюзье (Париж) [14], С.Махмуді (Стокгольм) [15] – приєднуються до них. Д.Рюзье стверджує, що резолюція 1368 (2001) Ради Безпеки усуває всякий сумнів щодо легітимності військової операції США в Афганістані – "спір щодо цього питання безпредметний і навіть непристойний" [14].
У переважній більшості відгуків від фахівців резолюція 1368 (2001) Ради Безпеки ООН була розцінена як самовідсторонення ООН від проблеми. Щоправда, вчені констатують цей факт із різним настроєм: для одних він прикрий, для інших – гідний привітання. Дж.Пост, один з найрадикальніших коментаторів, вважає, що Рада надала США та союзникам повну свободу дій і не могла вчинити інакше – бо право на самооборону є невід'ємним і його реалізація не потребує попереднього схвалення органами ООН [11]. Навпаки, європейські дослідники К.Штан [16] та Ф.Мегре [5], до яких приєднується американець Ф.Кірджіс [17], радше згодні думати, що Рада Безпеки ООН повелася обережно і вдалася до навмисного мовчання: вона не заперечує, що право на самооборону може бути реалізоване у відповідь на теракти такого масштабу, але і не надає цьому свого остаточного визнання.
Інша група вчених, переважно європейських (Л.Леві [18], П-М.Дюпюї [19], П. Таверньє [20], також Ф.Гаер [21] та І.Елісон [22]) вважають, що Рада Безпеки зберегла за собою право активно впливати на розвиток конфлікту, причому вона вимагає боротися з тероризмом через впровадження комплексу невійськових заходів відповідно до резолюції 1373(2001). Ці вчені виходять з того, що відповідно до ст.51 Статуту ООН реалізація державами права на самооборону не тільки не виключає застосування Радою Безпеки ООН самостійних дій заради відновлення миру, а навпаки, самооборона держав припиняється із застосуванням Радою належних заходів. Л.Леві, який висловлюється проти участі Франції у військових діях США в Афганістані, вважає, що Рада Безпеки, виходячи зі своєї компетенції, просто не мала повноважень узаконити інтервенцію США в Афганістан. "Деяка військова відповідь виявляється доречною, – пише І.Елісон – але це менше, ніж абсолютна свобода діяти на власний розсуд. Можливо, все обійдеться короткою кампанією". П.Таверньє схильний розглядати резолюцію 1368 (2001) як заклик з боку ООН притягти організаторів терактів до відповідальності через суд. На думку Р.Аджові військова операція США в Афганістані в жодному випадку не може вважатися правомірною самообороною, тому що вона не здатна реалізувати жодну з двох цілей самооборони – ані припинити акт агресії, що триває, ані відновити заподіяну шкоду [23].
c) які зміни відбудуться в міжнародному праві: революція чи реформа? Ухвалена 14 вересня 2001 року резолюція Сенату США "Уповноваження на застосування військової сили" не містить посилань ані на відповідні резолюції Ради Безпеки ООН, ані взагалі на міжнародне право. Як її нормативно-правова основа розглядаються Конституція США та резолюція Сенату "Повноваження до ведення війни" (War Powers Resolution). Хоча, як вказує Дж.Пост, Статут ООН і резолюції Ради Безпеки мали б розглядатися як частина національного права США, в ієрархії національно-правових норм вони поступаються найвищим місцем Конституції та ухвалам Конгресу, що й підтверджується текстом резолюції "Уповноваження на застосування військової сили". Президент США "має повноваження використовувати необхідну й відповідну силу проти тих націй, організацій або осіб, про які він встановить, що вони планували, наказували здійснити, здійснювали чи підбурювали терористичні напади, які були відбулися 11 вересня 2001 року, чи які приховували такі організації або осіб, а також з метою запобігти будь-яким майбутнім актам міжнародного тероризму проти США" [24]. Як бачимо, це надзвичайно широке уповноваження на застосування військової сили, яке далеко виходить за рамки права на самооборону відповідно до сучасного міжнародного права. У преамбулі резолюції серед мотивів її прийняття вказуються наступні: "огидні акти насильства" роблять "як необхідним, так і доречним, щоб США реалізували своє право на самооборону і захистили своїх громадян як вдома, так і за кордоном" (таке формулювання відображає концепцію основного права на самозбереження, з якого випливає право на гуманітарну інтервенцію "у вузькому розумінні"), і ці акти насильства "продовжують створювати надзвичайну загрозу для національної безпеки і зовнішньої політики США" (тут постає образ загрози, яка триває, що спонукає розглядати майбутню збройну операцію не як відплату, а як превентивну самооборону). Текст резолюції "Уповноваження на застосування військової сили" відображає, отже, концепцію "самооборони за загальним міжнародним правом", традиційну для зовнішньої політики США, але викладену в навмисно розширеному тлумаченні.
В той самий час на міжнародному рівні, на відміну від військової операції НАТО в Косово в 1999 році, Державний департамент США намагався справити враження максимально повного додержання міжнародного права. Резолюції Ради Безпеки ООН, Північноатлантичної Ради НАТО та Організації Американських Держав і урядовці і науковці розглядали саме як засоби надання легітимності майбутнім військовим діям. "Акція повинна бути скільки можливо багатосторонньою, – пише А.Кассезе, – Рада Безпеки (резолюція 1373(2001), здається, підтримує саме колективну акцію" [12]. Переважна більшість коментаторів визнали, що Сполученим Штатам в даному випадку належить право провести військову операцію, але можливість використати це право залежить від виконання двох попередніх умов: надання переконливих доказів щодо причетності організації "Аль Каїда" до терактів 11 вересня і відмови "Талібану" видати підозрюваних для їх притягнення до відповідальності судом.
Відтак можна сказати, що більшість фахівців з міжнародного права визнали законність операції "Безмежна справедливість" на підставі реалізації Сполученими Штатами права на самооборону, але неодноразово висловлювали своє занепокоєння тим, що військова операція не повинна вплинути на зміст фундаментальних принципів, на яких побудована сучасна система міжнародного права і не повинна бути їх порушенням. Стосовно, власне, інституту права держав на самооборону А.Кассезе, Ф.Мегре та ряд інших вчених готові визнати принаймні дві важливі зміни: 1) критерій часу – досі самообороною вважалася переважно миттєва відповідь держави на збройний напад, спрямований проти неї, але світове співтовариство не заперечує, що між терактами 11 вересня і спричиненою ними військовою реакцією з боку США повинен пройти відносно тривалий часовий проміжок; 2) просторовий критерій – віднині самооборона може спрямовуватися не лише проти держави, але й проти формально недержавної терористичної організації. Але утвердження названих змін у будь-якому випадку є чинником, здатним зруйнувати систему гарантій миру й безпеки, закріплених існуючим міжнародним правом. Усвідомлюючи це, наукова громадськість, що зібралася на 29 сесії Інституту міжнародного публічного права й міжнародних відносин у Фессалоніках (Греція), відчула себе зобов'язаною нагадати урядові Сполучених Штатів та їх союзникам зміст "загальних принципів права, які обмежують із необхідністю будь-яку реакцію на події 11 вересня 2001 року і які слід поважати, незалежно від обставин". Серед принципів, перелічених у Зверненні Інституту, згадуються: принцип верховенства права (він забороняє порушення громадянських прав, у тому числі прав підозрюваних), загальна заборона застосування сили згідно зі звичаєвим міжнародним правом та ст. 2 (4) Статуту ООН, заборона навмисного враження цивільного населення та цивільних об'єктів, принцип особистої відповідальності за злочини та принцип пропорційності (йому в Зверненні приділено особливу увагу). Інститут міжнародного права прирівняв теракти 11 вересня 2001 року до акту агресії проти США, "вчиненого тими, хто організував викрадення літаків", але окремо наголосив, що "право на самооборону обмежене вищезгаданими принципами щодо застосування сили, щодо навмисного враження цивільних об'єктів і щодо пропорційності" [25].
Один за одним, ціла низка авторитетних політиків (колишній міністр юстиції Франції Р.Бадінер, Генеральний секретар ООН К.Аннан, Верховний комісар ООН з прав людини М.Робінсон) і вчених (А.Кассезе [12], А.Пелле [26], Дж.Робертсон [27] і інші), заявили, що терористичні акти 11 вересня 2001 року і подібні до них за тяжкістю наслідків становлять міжнародний злочин проти людяності і повинні підлягати юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Дж. Робертсон вважає, що військові примусові акції проти суверенних держав, спрямовані на припинення або покарання злочинів проти людяності, можуть визнаватися правомірними, але тільки до набрання чинності Статутом Міжнародного кримінального Суду. Як прецедент такої акції Дж. Роберстон розглядає операцію НАТО в Косово навесні 1999 року. Однак невдовзі аналогія "Косово - Афганістан" набула іншого, вартого замислення, змісту: вже в жовтні 2001 року Європейський суд з прав людини розпочав слухання справи про порушення 17-ма державами-членами НАТО права на життя і свободи слова. Предметом справи є зруйнування авіацією НАТО 23 квітня 1999 року будівлі Сербської телерадіокомпанії (RTS) у Белграді, яке спричинило загибель 16 осіб і стільки ж поранених. Як і Всесвітній торговельний центр у Нью-Йорку, Сербська телерадіокомпанія була цивільним об"єктом, але в 1999 році прес-секретар НАТО Дж.Шеа і прем'єр Великої Британії Т.Блер заявили, що вона складала "частину військової машини Мілошевича", бо використовувалася як засіб урядової пропаганди, – отже, була стратегічно важливою для ведення інформаційної війни. Коментуючи цей позов до Європейського Суду з прав людини, газета "Гардіан" зауважує: "За яких обставин можна – якщо взагалі можна – виправдовувати ставлення до цивільних об'єктів як до частини чиєїсь "військової машини ?" НАТО вміє гратися словами, але вміють й міжнародні терористи. І якщо Всесвітній торговельний центр був не символом глобального капіталізму, але тільки місцем, де працювали й загинули люди, то таким місцем була й будівля RTS так само" [28].
Початок військової операції в Афганістану 7 жовтня 2001 року значною мірою розчарував і навіть обурив багато представників науки міжнародного права і громадських діячів, які раніше погодилися визнати її необхідність і правомірність за умови додержання основних принципів права і принципів міжнародного гуманітарного права. По-перше, операція розпочалася з повітряних бомбардувань кілька великих афганських міст – Кандагару, Кабулу і інших – отже, було порушено принцип пропорційності і гарантії щодо прав цивільного населення під час військового конфлікту. Основні сили талібів, як було відомо, зосередилися не в містах, а в горах. По-друге, вимога про колективність військової операції не була послідовно додержана на практиці: найбільш активну участь в операції приймали США та Велика Британія, які згодом діяли руками головних політичних супротивників "Талібану" – Північного Альянсу. Через засоби масової інформації громадськості світу стало відомо, що Північний Альянс так само, як і "Талібан", безжальний до ворогів і не опікується потребою додержувати при веденні війни міжнародно-правові норми. У частини громадськості Заходу викликав занепокоєння також характер інформаційного висвітлення бойових дій у засобах масової інформації: стало відомо, що держсекретар США К.Пауелл вимагає від еміра Катара закриття телекомпанії "Аль-Джазіра", яка не лише передавала телевізійні звернення бін Ладена, але й показувала світові жертви і жахи війни, за "підбурювання до антиамериканізму" [29]. Р.Райт, кореспондент газети "Лос Анжелес Таймс" повідомив 26 жовтня 2001 року, що менш ніж через 3 тижні після початку військової операції провідні американські експерти з ситуації в Афганістані (серед них були колишні дипломатичні представники США в цій країні і високі посадові особи) висловлюються проти продовження військового втручання. Для експертів стали помітними ті наслідки операції, які суперечили її офіційно проголошеним цілям: страждання безневинних людей в кінцевому рахунку прислуговуються на користь пропаганді "Талібану", згуртовують все більше афганців на його боці і плекають в країнах "третього світу" антиамериканські реваншистські прагнення [30]. 23 грудня 2001 року, коли США і союзники оголосили, що мають вже більше ніж 7 тисяч полонених, Камаль Хоссейн, Спеціальний Доповідач ООН зі становища прав людини в Афганістані, від імені Організації звернувся до американського військового командування із проханням забезпечити найбільш повне додержання норм міжнародного гуманітарного права, бо "повідомлення про смерть і швидкі страти захоплених бранців викликають серйозне занепокоєння" [31].
Від багатьох цивільних осіб на Заході, які можуть вважатися досвідченими в проблемах життя ісламського світу і, зокрема, Афганістану, не вдалося приховати оманливу риторику витриманого в стилі концепції "справедливої війни" гасла "афганська кампанія – частина війни, яку все цивілізоване людство під проводом США оголосило світовому тероризмові". Репортер Р.Фіск, який колись висвітлював погляд Заходу на радянську війну в Афганістані, у 2001 році написав "Нас насправді не закликають боротися зі "світовим терором". Нас кличуть воювати з ворогами Америки. Якщо це означає арешт вбивць, які влаштували ті звірства в Нью-Йорку й Вашингтоні, мало хто заперечуватиме. … Проте постає навіть ще більш занепокійливе питання: чи наслідком злочину проти людяності, вчиненого 11 вересня в США, буде відновлення справедливості – чи, може, брутальний військовий наступ, який має на меті поширити на Близький Схід владу американської політики" [32]. Ш.Телхамі, професор університету Меріленду з близькосхідних міжнародних відносин, застерігає, що потрібно відрізняти війну з "Аль-Каїдою" і її союзниками від боротьби з міжнародним тероризмом. Якщо військова операція в Афганістані, вважає Ш.Телхамі, є реалізацією Сполученими Штатами їх невід'ємного права на самооборону і перемога в ній може бути одержана силою зброї, то протистояння розвою тероризму в усьому світі, викликаному передусім соціальними причинами, слід вести передусім невійськовими засобами, а саме – через співробітництво з міжнародними організаціями і укладення універсального міжнародного договору, який би встановив кримінальну відповідальність індивідів за організацію терористичних актів [33]. А. Кассезе так само вважає, що самооборона Сполучених Штатів не може охоплювати територію близько 60 країн, звинувачуваних американською адміністрацією в співробітництві з терором [12].
Висновки: до вересня 2001 року Рада Безпеки ООН, як правило, не підтримувала позиції США та Ізраїлю, що застосування збройної сили у відповідь на терористичні акти є допустимою реалізацією права на самооборону. Більшість представників юридичної науки розглядала такі військові дії як заборонені міжнародним правом збройні репресалії. Трагічні події 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку, Вашингтоні та Пенсільванії мали одним зі своїх наслідків, що частина вчених погодилася визнати припустимість реалізації права на самооборону у відповідь на масштабний терористичний акт з метою знешкодження його організаторів, але висунула для цього ряд умов: наявність грунтовних доказів співробітництва між іноземним урядом і організацією, що вчинила цей визначений теракт, відмова видати підозрюваних тощо.
Резолюції Ради Безпеки ООН з цього приводу носять найбільш суперечливий характер з усіх, прийнятих нею від 1990 року і дозволяють найбільшу кількість довільних тлумачень: вони підтверджують право на самооборону лише в преамбулі і поза будь-яким зв'язком з конкретними обставинами. Здається, вони були ухвалені для того, щоб справити враження, що неминуча військова операція США та союзників підтримана авторитетом ООН, і водночас щоб усунути повністю скільки-небудь значне втручання ООН у перебіг операції. Найбільшим зрушенням є оголошення Радою в резолюції 1368 (2001) всіх терористичних актів без винятку загрозою для міжнародного миру й безпеки. Проте, виходячи з того, що сучасне міжнародне право дозволяє самооборону тільки від збройного нападу на державу, а загроза міжнародному миру й безпеці є підставою лише для колективних дій світового співтовариства під егідою ООН, таке ставлення Ради Безпеки ще не означає, що вона беззастережно визнала вчинення проти держави серії терористичних актів підставою для реалізації права на самооборону.
Можливість розширення в майбутньому просторових і часових меж реалізації права на самооборону, викликаної терористичним актом, не заперечується в сучасній юридичній науці. Однак в юридичній науці так само не зустрічають схвалення, а радше викликають серйозну стурбованість перспектива неконтрольованої і нескінченної військової кампанії США та інших могутніх у військовому відношенні держав проти їх стратегічних супротивників і держав "третього світу", недодержання в таких конфліктах норм міжнародного гуманітарного права, повна деформація існуючих міжнародно-правових гарантій миру й безпеки людства. Як можливий вихід із ситуації, що склалася, пропонується ставлення до міжнародного тероризму як до злочину проти людяності і притягнення до відповідальності за нього через Міжнародний Кримінальний Суд.
ДЖЕРЕЛА
1. Tomasevich D. (2001, September 23). Int'l opinion opposes US military strike. Retrieved 2001 September 23 from the listserv: JUSTWATCH-L@LISTSERV.ACSU.BUFFALO.EDU
2. Maren M. (2001, September 23). Re: Int'l opinion opposes US military strike. Retrieved 2001 September 23 from the listserv: JUSTWATCH-L@LISTSERV.ACSU.BUFFALO.EDU
3. UN Doc. S/RES/1368 (2001)
4. UN Doc. S/RES/1373(2001)
5. Megret F. "War?" Legal semantics and the move to violence// Retreived March 23, 2002 from the World Wide Web:
6. UN Doc. S/RES/678 (1990)
7. Определение агрессии. Резолюция, принятая ХХІХ сессией Генеральной Ассамблеи ООН, 14 декабря 1974 г. //Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М.Колосов и Э.С.Кривчикова. Том 2. – Москва: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – с.199-202
8. Gaja G. In what sense was there an armed attack? // Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
9. Charvin R. L'affrontement Etats-Unies Afghanistan et le déclin du droit international. //Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web: Actualité et droit international, < http: //www .ridi.org/adi>
10. Kirgis F.L. ASIL Insights: Terrorist attacks on World Trade Center and Pentagon //Retreived March 23, 2002 from the World Wide Web:
11. Paust J. Addendum: War and responses to terrorism// Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
12. Cassese A. Terrorism is also disrupting some crucial legal categories of international law// Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
13. Nouzha C. Contribution du 27 septembre 2001 // Les Etats-Unis sont-ils en situation de légitime défense à la suite des attentats du 11 septembre 2001? Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web: Actualité et droit international,
14. Ruzié D. Contribution du 10 octobre 2001 // Les Etats-Unis sont-ils en situation de légitime défense à la suite des attentats du 11 septembre 2001? Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web: Actualité et droit international,
15. Mahmoudi S. Comment on Fox Addendum. 24 September, 2001 // Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
16. Stahn C. SC Resolutions 1368 (2001) and 1373 (2001): what they say and what they do not say //Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
17. Kirgis F.L. Addendum: Security Council adopts resolution on combating international terrorism. 1 October 2001. //Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
18. Lévi L. - Refuser la voie de fait, octobre 2001.// Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web: Actualité et droit international,
19. Dupuy P.-M. The law after the Destruction of the Towers// Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
20. Tavernier P. Contribution du 6 octobre 2001 // Les Etats-Unis sont-ils en situation de légitime défense à la suite des attentats du 11 septembre 2001? Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web: Actualité et droit international,
21. Gaer F. (2001, September 13). Security Council resolves to bring NYC perpetrators to justice. Retrieved 2001 September 13 from the listserv: JUSTWATCH-L@LISTSERV.ACSU.BUFFALO.EDU
22. Allison E. (2001, September 13). Re: Security Council resolves to bring NYC perpetrators to justice. Retrieved 2001 September 13 from the listserv: JUSTWATCH-L@LISTSERV.ACSU.BUFFALO.EDU
23. Adjovi R. Contribution du 7 octobre 2001 // Les Etats-Unis sont-ils en situation de légitime défense à la suite des attentats du 11 septembre 2001? Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web: Actualité et droit international,
24. Senate Resolution Authorizing Use of force. - The Associated Press, 14. 09. 2001.
25. Statement on Recent Events in the United States. (September the 21st, 2001) //the 29th Session of the Institute of International Public Law and International Relations, Thessaloniki. - Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
26. Pellet A. No, this is not war! // Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
27. Robertson G. Comment: There is a legal way out of this… as long as it is handled as an act of international crime, not one of war //The Guardian. Special report: terrorism in the US - 14. 09. 2001
28. At war with Nato //The Guardian. Serbia. 23. 10. 2001
29. Fisk R. Lost in the rhetorical fog of war // Argument | Commentators - The Independent 09. 10. 2001
30. Wright R. Response to terror. Experts Challenge Military, Political Tacks in Central Asia; Strategy: U.S. airstrikes are seen as damaging to political goals, and attempts to form a government are called overly ambitious. // Los Angeles Times 26. 10. 2001
31. Shah A. UN finds violation of international law // United Press International. 23. 12. 2001.
32. Fisk R.This is not a war on terror. It's a fight against America's enemies // Argument | Commentators - The Independent 25. 09. 2001
33. Telhami Sh. Keynote Speech at the Middle East Institute's 55th Annual Conference. Washington, DC October 19, 2001 // Perspective, The Middle East Institute 19. 10. 2001
Эта статья - опытка систематизировать главные направления юридической и общественной мысли США и Европы в отношении правомерности военного ответа на террорстические акты 11 сентября 2001 г. в Нью-Йорке, Вашингтоне и Пенсильвании. За основу взяты информационные материалы, которые в течении опследних месяцев 2001 г. появлялись в американской и британской прессе и/или были размещены в сети Интернет, в том числе при поддержке Европейского журнала междуародного права и Американского общества международного права, которые организовали обсуждение проблемы специалистами с использованием возможностей этой сети.
Возможность расширения в будущем пространственных и временных пределов рализации права на самооборону, вызванной теоретическим актом, не отрицается современной юридической наукой. Однако юридическая наука также не поддерживает, а скорее выражает серьезное беспокойство по поводу перспективы неконтролируемой и бесконечной военной кампании США и других могучих в военном отношении государств против их стратегических противников и государств "третьего мира", несоблюдение в таких конфликтах норм международного гуманитарного права, полная деформация существующих международно-правовых гарантий мира и безопасности человечества. Как возможный выход из сложившейся ситуации предлагается отношение к международному терроризму как к преступлению против человечества и привлечение к ответственности за него через Международный Уголовный Суд.
Всі висловлені на сьогодні відгуки, коментарі й погляди можна умовно поділити на дві групи: 1) ті, які стосувалися подій між 11 вересня й 7 жовтня 2001 року і лише прогнозували їх ймовірні наслідки; 2) ті, які з'явилися після 7 жовтня 2001 року, тобто після початку операції в Афганістані, і мали справою з оцінкою реальних, а не уявних військових дій.
Величезне моральне потрясіння, відчуте громадськістю Америки й європейських країн, не могло не позначитися на оцінці фактів у перші тижні після трагедії. Проте, як виявляється, войовничі настрої не панували неподільно. Більшість пересічних громадян погоджувалися, що США мають право і навіть зобов'язані провести військову операцію, але не мститися. Згідно з результатами опитування, проведеного у 31 країні світу між 17 та 19 вересня 2001 року, 80% опитуваних в Європі та 90% в Південній Америці висловилися проти масивного американського військового удару з метою відплати за теракти і підтримали видачу їх організаторів. Найбільше прибічників військового вирішення було в Ізраїлі – 77 % опитаних. У США військове втручання підтримали 54% . Щоправда, на запитання "Чи згодні Ви, щоб Ваша країна підтримала військову операцію США, якщо остання відбудеться ?" більшість опитуваних в усіх державах-членах НАТО за винятком лише Греції відповіли "так" [1]. Тому М.Марен, коментуючи результати опитування, припускає, що на користь військової операції могло б надійти більше голосів, якби основне питання було сформульовано інакше, тобто якби йшлося не про відплату (retribution, retaliation), а про заходи США, спрямовані на запобігання майбутнім терористичним ударам [2].
Левова частка всіх коментарів від професійних юристів-міжнародників стосовно подій, які відбулися у проміжок часу 11 вересня - 7 жовтня 2001 року, полягала в оцінці резолюцій Ради Безпеки ООН 1368 (2001) та 1373 (2001), а також ухваленої 12 вересня резолюції Північноатлантичної Ради НАТО. Резолюція 1368 (2001) Ради Безпеки є вимушеним компромісом між категорично визначеними військово-політичними цілями США та міжнародно-правовими засадами існування ООН. З одного боку президент США Дж.Буш та Постійний представник США в ООН Дж.Каннінгхем заявили про намір не робити різниці між терористами та урядами, які їх підтримують. З іншого – Генеральний Секретар ООН К.Аннан намагався зберегти за таких умов авторитет Організації і оголосив теракти 11 вересня "нападом на людство в цілому". В результаті, текст резолюції відобразив обидві ці позиції. Про намагання задовольнити вимоги США свідчать наступні положення: 1) в преамбулі визнається невід'ємне право держав на самооборону "відповідно до Статуту ООН"; 2) в тексті мова йде про засудження "терористичних нападів", а не "вибухів" і не "терористичних актів" (це може спонукати до думки, що Рада Безпеки слідом за урядом США прирівняла теракти 11 вересня 2001 за їх жахливими наслідками до збройного нападу на цю державу); 3) визнається, що відповідальності підлягають не лише безпосередні виконавці терактів (які не залишилися в живих), але й їх організатори та спонсори, отже – і члени урядів держав, якщо йдеться про підбурюваний державами тероризм. В свою чергу, спроби справити враження активної і самостійної реакції ООН на події втілилися в таких рядках: 1) преамбула підтвердила цілі й принципи Статуту ООН; 2) вперше за історію (і на відміну від попередніх резолюцій) всі прояви тероризму як такі і зокрема терористичні напади оголошувалися загрозою для міжнародного миру й безпеки; 3) Рада висловила готовність вжити необхідних заходів для боротьби з міжнародним тероризмом "згідно з її обов'язками за Статутом ООН" (п.5 Резолюції) і закликала світове співтовариство протидіяти тероризму, в тому числі – шляхом зміцнення співробітництва і повної імплементації відповідних конвенцій та резолюції 1269 (1999) Ради Безпеки [3].
В тексті резолюції 1368 (2001) відсутні будь-які посилання на главу VII Статуту ООН. Відповідне посилання з'явилося в наступній резолюції 1373 (2001), де Рада Безпеки, знов підтверджуючи "невід'ємне право на право на індивідуальну або колективну самооборону, визнане Статутом ООН та відтворене в резолюції 1368 (2001)", закликала держав-членів всіма законними засобами боротися з фінансуванням та підготовкою терактів. Резолюція 1373 (2001) передбачає виключно законодавчі та інформаційні засоби співпраці держав: надання правової допомоги, узгоджену імміграційну політику та підвищену увагу при наданні статусу біженців, законодавчі та адміністративні реформи, включення до кримінальних кодексів складу злочину тероризму тощо [4].
Огляд публікацій представників сучасної юридичної науки в Америці та Європі дозволяє визначити коло питань, на які вони запропонували власні варіанти відповідей, коментуючи тексти резолюцій 1368 (2001) та 1373(2001) Ради Безпеки ООН:
a) чи існують в даному випадку умови для реалізації права на самооборону відповідно до ст. 51 Статуту ООН? Так, резолюція 1368 (2001) підтверджує право на самооборону, але лише в преамбулі. В оперативній частині терористичні акти визнано загрозою міжнародному мирові, але це не те саме, що збройний напад на державу, отже, підстави для самооборони не створює. Скоріше виникає підстава для колективних дій світового співтовариства під егідою ООН на основі глави VII її Статуту. (Ф.Мегре пропонує вихід, розглядаючи теракти 11 вересня водночас як збройний напад і як загрозу міжнародному мирові й безпеці [5]). Далі, в резолюції 1368 (2001) навіть приблизно не визначено, проти якої саме держави повинна спрямовуватись самооборона США. Проти кого оборонятися ? Ця незрозумілість особливо помітна при порівнянні резолюції 1368 (2001) із резолюцією 678 (1990) – в тій ситуації Рада Безпеки конкретно визначила Ірак як порушника миру [6]. Якщо теракти 11 вересня 2001 року можуть бути поставлені у провину Афганістанові як акт непрямої агресії проти США (пункт g) "Визначення агресії") [7], то Рада Безпеки мусить повернутися до питання про визнання "Талібану" як афганського уряду. Нарешті, ще не з'ясовано, чи таліби керують організацією "Аль-Каїда", якій приписується здійснення терактів 11 вересня, чи насправді "Аль-Каїда" є проводом талібів. Здається, більшість вчених погоджується з вирішенням, яке запропонував член Комісії міжнародного права Дж.Гайа: згідно з "Проектом статей про відповідальність держав" організація "Аль-Каїда", якщо її причетність до терактів буде доведена, може вважатися органом "Талібану", який є de facto урядом держави Афганістан [8]. Кінець кінцем, європейські вчені (Р.Шарвен [9]), на відміну від американських (Ф.Кірджіса [10], Дж.Поста [11] та інших) не погоджуються без роздумів, що приховування й відмова видати терористів може в даному випадку бути прирівняна до співпраці з ними. Враховуючи, що Північноатлантична Рада НАТО та Консультативна Рада міністрів Організації Американських держав визнали факт збройного нападу на США і ніхто з інших держав не висловив при цьому заперечень, А.Кассезе припускає, що завдяки появі відповідних міжнародно-правових звичаїв найближчим часом відбудеться розширення концепції права на самооборону: найтяжчі за наслідками терористичні акти будуть вважатися підставою реалізації цього права. Постане, водночас, проблема визначення критеріїв, за якими терористичні акти будуть відноситися до категорії найтяжчих [12].
b) Яким насправді було ставлення Ради Безпеки ООН до рішення США розпочати військову операцію: поблажливим, очікувальним, активним ? Державні діячі – державний секретар США К.Пауелл, міністр закордонних справ Франції Ю.Ведрін, прем'єр-міністр Великої Британії Т.Блер та інші – оголосили, що Рада Безпеки, підтримуючи намір США, своїм авторитетом прирівняла теракти 11 вересня до збройного нападу, отже, визнала існування підстав реалізації права на самооборону [12,13]. Проте дуже небагато вчених – Д.Рюзье (Париж) [14], С.Махмуді (Стокгольм) [15] – приєднуються до них. Д.Рюзье стверджує, що резолюція 1368 (2001) Ради Безпеки усуває всякий сумнів щодо легітимності військової операції США в Афганістані – "спір щодо цього питання безпредметний і навіть непристойний" [14].
У переважній більшості відгуків від фахівців резолюція 1368 (2001) Ради Безпеки ООН була розцінена як самовідсторонення ООН від проблеми. Щоправда, вчені констатують цей факт із різним настроєм: для одних він прикрий, для інших – гідний привітання. Дж.Пост, один з найрадикальніших коментаторів, вважає, що Рада надала США та союзникам повну свободу дій і не могла вчинити інакше – бо право на самооборону є невід'ємним і його реалізація не потребує попереднього схвалення органами ООН [11]. Навпаки, європейські дослідники К.Штан [16] та Ф.Мегре [5], до яких приєднується американець Ф.Кірджіс [17], радше згодні думати, що Рада Безпеки ООН повелася обережно і вдалася до навмисного мовчання: вона не заперечує, що право на самооборону може бути реалізоване у відповідь на теракти такого масштабу, але і не надає цьому свого остаточного визнання.
Інша група вчених, переважно європейських (Л.Леві [18], П-М.Дюпюї [19], П. Таверньє [20], також Ф.Гаер [21] та І.Елісон [22]) вважають, що Рада Безпеки зберегла за собою право активно впливати на розвиток конфлікту, причому вона вимагає боротися з тероризмом через впровадження комплексу невійськових заходів відповідно до резолюції 1373(2001). Ці вчені виходять з того, що відповідно до ст.51 Статуту ООН реалізація державами права на самооборону не тільки не виключає застосування Радою Безпеки ООН самостійних дій заради відновлення миру, а навпаки, самооборона держав припиняється із застосуванням Радою належних заходів. Л.Леві, який висловлюється проти участі Франції у військових діях США в Афганістані, вважає, що Рада Безпеки, виходячи зі своєї компетенції, просто не мала повноважень узаконити інтервенцію США в Афганістан. "Деяка військова відповідь виявляється доречною, – пише І.Елісон – але це менше, ніж абсолютна свобода діяти на власний розсуд. Можливо, все обійдеться короткою кампанією". П.Таверньє схильний розглядати резолюцію 1368 (2001) як заклик з боку ООН притягти організаторів терактів до відповідальності через суд. На думку Р.Аджові військова операція США в Афганістані в жодному випадку не може вважатися правомірною самообороною, тому що вона не здатна реалізувати жодну з двох цілей самооборони – ані припинити акт агресії, що триває, ані відновити заподіяну шкоду [23].
c) які зміни відбудуться в міжнародному праві: революція чи реформа? Ухвалена 14 вересня 2001 року резолюція Сенату США "Уповноваження на застосування військової сили" не містить посилань ані на відповідні резолюції Ради Безпеки ООН, ані взагалі на міжнародне право. Як її нормативно-правова основа розглядаються Конституція США та резолюція Сенату "Повноваження до ведення війни" (War Powers Resolution). Хоча, як вказує Дж.Пост, Статут ООН і резолюції Ради Безпеки мали б розглядатися як частина національного права США, в ієрархії національно-правових норм вони поступаються найвищим місцем Конституції та ухвалам Конгресу, що й підтверджується текстом резолюції "Уповноваження на застосування військової сили". Президент США "має повноваження використовувати необхідну й відповідну силу проти тих націй, організацій або осіб, про які він встановить, що вони планували, наказували здійснити, здійснювали чи підбурювали терористичні напади, які були відбулися 11 вересня 2001 року, чи які приховували такі організації або осіб, а також з метою запобігти будь-яким майбутнім актам міжнародного тероризму проти США" [24]. Як бачимо, це надзвичайно широке уповноваження на застосування військової сили, яке далеко виходить за рамки права на самооборону відповідно до сучасного міжнародного права. У преамбулі резолюції серед мотивів її прийняття вказуються наступні: "огидні акти насильства" роблять "як необхідним, так і доречним, щоб США реалізували своє право на самооборону і захистили своїх громадян як вдома, так і за кордоном" (таке формулювання відображає концепцію основного права на самозбереження, з якого випливає право на гуманітарну інтервенцію "у вузькому розумінні"), і ці акти насильства "продовжують створювати надзвичайну загрозу для національної безпеки і зовнішньої політики США" (тут постає образ загрози, яка триває, що спонукає розглядати майбутню збройну операцію не як відплату, а як превентивну самооборону). Текст резолюції "Уповноваження на застосування військової сили" відображає, отже, концепцію "самооборони за загальним міжнародним правом", традиційну для зовнішньої політики США, але викладену в навмисно розширеному тлумаченні.
В той самий час на міжнародному рівні, на відміну від військової операції НАТО в Косово в 1999 році, Державний департамент США намагався справити враження максимально повного додержання міжнародного права. Резолюції Ради Безпеки ООН, Північноатлантичної Ради НАТО та Організації Американських Держав і урядовці і науковці розглядали саме як засоби надання легітимності майбутнім військовим діям. "Акція повинна бути скільки можливо багатосторонньою, – пише А.Кассезе, – Рада Безпеки (резолюція 1373(2001), здається, підтримує саме колективну акцію" [12]. Переважна більшість коментаторів визнали, що Сполученим Штатам в даному випадку належить право провести військову операцію, але можливість використати це право залежить від виконання двох попередніх умов: надання переконливих доказів щодо причетності організації "Аль Каїда" до терактів 11 вересня і відмови "Талібану" видати підозрюваних для їх притягнення до відповідальності судом.
Відтак можна сказати, що більшість фахівців з міжнародного права визнали законність операції "Безмежна справедливість" на підставі реалізації Сполученими Штатами права на самооборону, але неодноразово висловлювали своє занепокоєння тим, що військова операція не повинна вплинути на зміст фундаментальних принципів, на яких побудована сучасна система міжнародного права і не повинна бути їх порушенням. Стосовно, власне, інституту права держав на самооборону А.Кассезе, Ф.Мегре та ряд інших вчених готові визнати принаймні дві важливі зміни: 1) критерій часу – досі самообороною вважалася переважно миттєва відповідь держави на збройний напад, спрямований проти неї, але світове співтовариство не заперечує, що між терактами 11 вересня і спричиненою ними військовою реакцією з боку США повинен пройти відносно тривалий часовий проміжок; 2) просторовий критерій – віднині самооборона може спрямовуватися не лише проти держави, але й проти формально недержавної терористичної організації. Але утвердження названих змін у будь-якому випадку є чинником, здатним зруйнувати систему гарантій миру й безпеки, закріплених існуючим міжнародним правом. Усвідомлюючи це, наукова громадськість, що зібралася на 29 сесії Інституту міжнародного публічного права й міжнародних відносин у Фессалоніках (Греція), відчула себе зобов'язаною нагадати урядові Сполучених Штатів та їх союзникам зміст "загальних принципів права, які обмежують із необхідністю будь-яку реакцію на події 11 вересня 2001 року і які слід поважати, незалежно від обставин". Серед принципів, перелічених у Зверненні Інституту, згадуються: принцип верховенства права (він забороняє порушення громадянських прав, у тому числі прав підозрюваних), загальна заборона застосування сили згідно зі звичаєвим міжнародним правом та ст. 2 (4) Статуту ООН, заборона навмисного враження цивільного населення та цивільних об'єктів, принцип особистої відповідальності за злочини та принцип пропорційності (йому в Зверненні приділено особливу увагу). Інститут міжнародного права прирівняв теракти 11 вересня 2001 року до акту агресії проти США, "вчиненого тими, хто організував викрадення літаків", але окремо наголосив, що "право на самооборону обмежене вищезгаданими принципами щодо застосування сили, щодо навмисного враження цивільних об'єктів і щодо пропорційності" [25].
Один за одним, ціла низка авторитетних політиків (колишній міністр юстиції Франції Р.Бадінер, Генеральний секретар ООН К.Аннан, Верховний комісар ООН з прав людини М.Робінсон) і вчених (А.Кассезе [12], А.Пелле [26], Дж.Робертсон [27] і інші), заявили, що терористичні акти 11 вересня 2001 року і подібні до них за тяжкістю наслідків становлять міжнародний злочин проти людяності і повинні підлягати юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Дж. Робертсон вважає, що військові примусові акції проти суверенних держав, спрямовані на припинення або покарання злочинів проти людяності, можуть визнаватися правомірними, але тільки до набрання чинності Статутом Міжнародного кримінального Суду. Як прецедент такої акції Дж. Роберстон розглядає операцію НАТО в Косово навесні 1999 року. Однак невдовзі аналогія "Косово - Афганістан" набула іншого, вартого замислення, змісту: вже в жовтні 2001 року Європейський суд з прав людини розпочав слухання справи про порушення 17-ма державами-членами НАТО права на життя і свободи слова. Предметом справи є зруйнування авіацією НАТО 23 квітня 1999 року будівлі Сербської телерадіокомпанії (RTS) у Белграді, яке спричинило загибель 16 осіб і стільки ж поранених. Як і Всесвітній торговельний центр у Нью-Йорку, Сербська телерадіокомпанія була цивільним об"єктом, але в 1999 році прес-секретар НАТО Дж.Шеа і прем'єр Великої Британії Т.Блер заявили, що вона складала "частину військової машини Мілошевича", бо використовувалася як засіб урядової пропаганди, – отже, була стратегічно важливою для ведення інформаційної війни. Коментуючи цей позов до Європейського Суду з прав людини, газета "Гардіан" зауважує: "За яких обставин можна – якщо взагалі можна – виправдовувати ставлення до цивільних об'єктів як до частини чиєїсь "військової машини ?" НАТО вміє гратися словами, але вміють й міжнародні терористи. І якщо Всесвітній торговельний центр був не символом глобального капіталізму, але тільки місцем, де працювали й загинули люди, то таким місцем була й будівля RTS так само" [28].
Початок військової операції в Афганістану 7 жовтня 2001 року значною мірою розчарував і навіть обурив багато представників науки міжнародного права і громадських діячів, які раніше погодилися визнати її необхідність і правомірність за умови додержання основних принципів права і принципів міжнародного гуманітарного права. По-перше, операція розпочалася з повітряних бомбардувань кілька великих афганських міст – Кандагару, Кабулу і інших – отже, було порушено принцип пропорційності і гарантії щодо прав цивільного населення під час військового конфлікту. Основні сили талібів, як було відомо, зосередилися не в містах, а в горах. По-друге, вимога про колективність військової операції не була послідовно додержана на практиці: найбільш активну участь в операції приймали США та Велика Британія, які згодом діяли руками головних політичних супротивників "Талібану" – Північного Альянсу. Через засоби масової інформації громадськості світу стало відомо, що Північний Альянс так само, як і "Талібан", безжальний до ворогів і не опікується потребою додержувати при веденні війни міжнародно-правові норми. У частини громадськості Заходу викликав занепокоєння також характер інформаційного висвітлення бойових дій у засобах масової інформації: стало відомо, що держсекретар США К.Пауелл вимагає від еміра Катара закриття телекомпанії "Аль-Джазіра", яка не лише передавала телевізійні звернення бін Ладена, але й показувала світові жертви і жахи війни, за "підбурювання до антиамериканізму" [29]. Р.Райт, кореспондент газети "Лос Анжелес Таймс" повідомив 26 жовтня 2001 року, що менш ніж через 3 тижні після початку військової операції провідні американські експерти з ситуації в Афганістані (серед них були колишні дипломатичні представники США в цій країні і високі посадові особи) висловлюються проти продовження військового втручання. Для експертів стали помітними ті наслідки операції, які суперечили її офіційно проголошеним цілям: страждання безневинних людей в кінцевому рахунку прислуговуються на користь пропаганді "Талібану", згуртовують все більше афганців на його боці і плекають в країнах "третього світу" антиамериканські реваншистські прагнення [30]. 23 грудня 2001 року, коли США і союзники оголосили, що мають вже більше ніж 7 тисяч полонених, Камаль Хоссейн, Спеціальний Доповідач ООН зі становища прав людини в Афганістані, від імені Організації звернувся до американського військового командування із проханням забезпечити найбільш повне додержання норм міжнародного гуманітарного права, бо "повідомлення про смерть і швидкі страти захоплених бранців викликають серйозне занепокоєння" [31].
Від багатьох цивільних осіб на Заході, які можуть вважатися досвідченими в проблемах життя ісламського світу і, зокрема, Афганістану, не вдалося приховати оманливу риторику витриманого в стилі концепції "справедливої війни" гасла "афганська кампанія – частина війни, яку все цивілізоване людство під проводом США оголосило світовому тероризмові". Репортер Р.Фіск, який колись висвітлював погляд Заходу на радянську війну в Афганістані, у 2001 році написав "Нас насправді не закликають боротися зі "світовим терором". Нас кличуть воювати з ворогами Америки. Якщо це означає арешт вбивць, які влаштували ті звірства в Нью-Йорку й Вашингтоні, мало хто заперечуватиме. … Проте постає навіть ще більш занепокійливе питання: чи наслідком злочину проти людяності, вчиненого 11 вересня в США, буде відновлення справедливості – чи, може, брутальний військовий наступ, який має на меті поширити на Близький Схід владу американської політики" [32]. Ш.Телхамі, професор університету Меріленду з близькосхідних міжнародних відносин, застерігає, що потрібно відрізняти війну з "Аль-Каїдою" і її союзниками від боротьби з міжнародним тероризмом. Якщо військова операція в Афганістані, вважає Ш.Телхамі, є реалізацією Сполученими Штатами їх невід'ємного права на самооборону і перемога в ній може бути одержана силою зброї, то протистояння розвою тероризму в усьому світі, викликаному передусім соціальними причинами, слід вести передусім невійськовими засобами, а саме – через співробітництво з міжнародними організаціями і укладення універсального міжнародного договору, який би встановив кримінальну відповідальність індивідів за організацію терористичних актів [33]. А. Кассезе так само вважає, що самооборона Сполучених Штатів не може охоплювати територію близько 60 країн, звинувачуваних американською адміністрацією в співробітництві з терором [12].
Висновки: до вересня 2001 року Рада Безпеки ООН, як правило, не підтримувала позиції США та Ізраїлю, що застосування збройної сили у відповідь на терористичні акти є допустимою реалізацією права на самооборону. Більшість представників юридичної науки розглядала такі військові дії як заборонені міжнародним правом збройні репресалії. Трагічні події 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку, Вашингтоні та Пенсільванії мали одним зі своїх наслідків, що частина вчених погодилася визнати припустимість реалізації права на самооборону у відповідь на масштабний терористичний акт з метою знешкодження його організаторів, але висунула для цього ряд умов: наявність грунтовних доказів співробітництва між іноземним урядом і організацією, що вчинила цей визначений теракт, відмова видати підозрюваних тощо.
Резолюції Ради Безпеки ООН з цього приводу носять найбільш суперечливий характер з усіх, прийнятих нею від 1990 року і дозволяють найбільшу кількість довільних тлумачень: вони підтверджують право на самооборону лише в преамбулі і поза будь-яким зв'язком з конкретними обставинами. Здається, вони були ухвалені для того, щоб справити враження, що неминуча військова операція США та союзників підтримана авторитетом ООН, і водночас щоб усунути повністю скільки-небудь значне втручання ООН у перебіг операції. Найбільшим зрушенням є оголошення Радою в резолюції 1368 (2001) всіх терористичних актів без винятку загрозою для міжнародного миру й безпеки. Проте, виходячи з того, що сучасне міжнародне право дозволяє самооборону тільки від збройного нападу на державу, а загроза міжнародному миру й безпеці є підставою лише для колективних дій світового співтовариства під егідою ООН, таке ставлення Ради Безпеки ще не означає, що вона беззастережно визнала вчинення проти держави серії терористичних актів підставою для реалізації права на самооборону.
Можливість розширення в майбутньому просторових і часових меж реалізації права на самооборону, викликаної терористичним актом, не заперечується в сучасній юридичній науці. Однак в юридичній науці так само не зустрічають схвалення, а радше викликають серйозну стурбованість перспектива неконтрольованої і нескінченної військової кампанії США та інших могутніх у військовому відношенні держав проти їх стратегічних супротивників і держав "третього світу", недодержання в таких конфліктах норм міжнародного гуманітарного права, повна деформація існуючих міжнародно-правових гарантій миру й безпеки людства. Як можливий вихід із ситуації, що склалася, пропонується ставлення до міжнародного тероризму як до злочину проти людяності і притягнення до відповідальності за нього через Міжнародний Кримінальний Суд.
ДЖЕРЕЛА
1. Tomasevich D. (2001, September 23). Int'l opinion opposes US military strike. Retrieved 2001 September 23 from the listserv: JUSTWATCH-L@LISTSERV.ACSU.BUFFALO.EDU
2. Maren M. (2001, September 23). Re: Int'l opinion opposes US military strike. Retrieved 2001 September 23 from the listserv: JUSTWATCH-L@LISTSERV.ACSU.BUFFALO.EDU
3. UN Doc. S/RES/1368 (2001)
4. UN Doc. S/RES/1373(2001)
5. Megret F. "War?" Legal semantics and the move to violence// Retreived March 23, 2002 from the World Wide Web:
6. UN Doc. S/RES/678 (1990)
7. Определение агрессии. Резолюция, принятая ХХІХ сессией Генеральной Ассамблеи ООН, 14 декабря 1974 г. //Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М.Колосов и Э.С.Кривчикова. Том 2. – Москва: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – с.199-202
8. Gaja G. In what sense was there an armed attack? // Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
9. Charvin R. L'affrontement Etats-Unies Afghanistan et le déclin du droit international. //Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web: Actualité et droit international, < http: //www .ridi.org/adi>
10. Kirgis F.L. ASIL Insights: Terrorist attacks on World Trade Center and Pentagon //Retreived March 23, 2002 from the World Wide Web:
11. Paust J. Addendum: War and responses to terrorism// Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
12. Cassese A. Terrorism is also disrupting some crucial legal categories of international law// Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
13. Nouzha C. Contribution du 27 septembre 2001 // Les Etats-Unis sont-ils en situation de légitime défense à la suite des attentats du 11 septembre 2001? Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web: Actualité et droit international,
14. Ruzié D. Contribution du 10 octobre 2001 // Les Etats-Unis sont-ils en situation de légitime défense à la suite des attentats du 11 septembre 2001? Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web: Actualité et droit international,
15. Mahmoudi S. Comment on Fox Addendum. 24 September, 2001 // Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
16. Stahn C. SC Resolutions 1368 (2001) and 1373 (2001): what they say and what they do not say //Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
17. Kirgis F.L. Addendum: Security Council adopts resolution on combating international terrorism. 1 October 2001. //Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
18. Lévi L. - Refuser la voie de fait, octobre 2001.// Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web: Actualité et droit international,
19. Dupuy P.-M. The law after the Destruction of the Towers// Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
20. Tavernier P. Contribution du 6 octobre 2001 // Les Etats-Unis sont-ils en situation de légitime défense à la suite des attentats du 11 septembre 2001? Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web: Actualité et droit international,
21. Gaer F. (2001, September 13). Security Council resolves to bring NYC perpetrators to justice. Retrieved 2001 September 13 from the listserv: JUSTWATCH-L@LISTSERV.ACSU.BUFFALO.EDU
22. Allison E. (2001, September 13). Re: Security Council resolves to bring NYC perpetrators to justice. Retrieved 2001 September 13 from the listserv: JUSTWATCH-L@LISTSERV.ACSU.BUFFALO.EDU
23. Adjovi R. Contribution du 7 octobre 2001 // Les Etats-Unis sont-ils en situation de légitime défense à la suite des attentats du 11 septembre 2001? Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web: Actualité et droit international,
24. Senate Resolution Authorizing Use of force. - The Associated Press, 14. 09. 2001.
25. Statement on Recent Events in the United States. (September the 21st, 2001) //the 29th Session of the Institute of International Public Law and International Relations, Thessaloniki. - Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
26. Pellet A. No, this is not war! // Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
27. Robertson G. Comment: There is a legal way out of this… as long as it is handled as an act of international crime, not one of war //The Guardian. Special report: terrorism in the US - 14. 09. 2001
28. At war with Nato //The Guardian. Serbia. 23. 10. 2001
29. Fisk R. Lost in the rhetorical fog of war // Argument | Commentators - The Independent 09. 10. 2001
30. Wright R. Response to terror. Experts Challenge Military, Political Tacks in Central Asia; Strategy: U.S. airstrikes are seen as damaging to political goals, and attempts to form a government are called overly ambitious. // Los Angeles Times 26. 10. 2001
31. Shah A. UN finds violation of international law // United Press International. 23. 12. 2001.
32. Fisk R.This is not a war on terror. It's a fight against America's enemies // Argument | Commentators - The Independent 25. 09. 2001
33. Telhami Sh. Keynote Speech at the Middle East Institute's 55th Annual Conference. Washington, DC October 19, 2001 // Perspective, The Middle East Institute 19. 10. 2001
