![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
valya_15Заглянувший в блог Алексей обратил мое внимание на эту балладу, в которой присутствуют мотивы, характерные и для шекспировских комедий ("Как вам это понравится" и "Двенадцатой ночи"). Спасибо ему, потому что я отвлеклась на другие дела и, наверное, сама бы к ней не обратилась.
Балладу, очень длинную, попробовала перевести на украинский язык - видимо, на переводе сказалось также мое недавнее знакомство с украинским переводом "ЭротОкрита". Буду ли делать с ней что-нибудь и по-русски - пока не знаю. Украинский текст следует ниже. Так как обычно я при переводах сокращаю, на этот раз постаралась не допустить сокращений, но допустила вольности.
Троянда Червона та Лілея Біла (Rose the Red and White Lily)
(переказ старовинної балади)
Оригінал англійською (переказано перший варіант тексту)
Жили Троянда Червона та Лілея Біла -
Дві сестри, що мачуха їх сильно не злюбила.
Мала двох вона синів, двох парубків вродливих,
Що взяли б за себе радо тих сестер нерідних.
Артур-брат Троянду серцем відданим кохає,
Робін-брат Лілею за свою єдину має.
Як сестриці для братів співають у світлиці,
В краї батьковім немає веселіше місця.
Та мачуха заздрісна їх пошепки клянеться:
"Пригадають ще нескоро, як пісня ведеться! "
- Ходи сюди, старший сину, щось маю сказати:
Сумно мені, що за море мусиш відпливати.
- Не сумуйте, моя мати, така в мене доля.
З Трояндою будьте добрі, як були зі мною.
- Помовч, сину: вуст її тобі вже не торкатись,
Навіть коли твоє серце має розірватись.
Ходи сюди, менший сину, щось маю сказати:
Сумно мені, що далеко мусиш вирушати.
- Я корюся, моя мати, така в мене доля.
З Лілеєю будьте ніжні, як були зі мною.
- Облиш, сину: вуст жаданих тобі не торкатись,
Навіть коли серце з туги має розірватись.
Сестри сміх гучний забули через те прощання,
Завели вони тихеньке жалісне співання.
Близько мачуха стоїть і підслухати хоче,
Чи не будуть ще якісь в них вигадки дівочі.
Каже стиха до Троянди Лілея та Біла:
"Ходім, сестро, з дому інде! Тут жити несила".
Височенько сукні зелені підрізали,
Коротенько коси золоті обтяли,
Наче юнаки гарненькі вони стали
Та й пішли до церкви, імена міняли.
Одна сестра назвалася Віллі, ще й Миленьким,
Інша сестра назвалася Роджером Кругленьким.
І домовились тоді: як тричі ріг заграє,
Так негайно до сестри сестра прибути має.
До палацу короля пішов Віллі Миленький,
Щоб і їй туди пристати, де її любенький.
І до лісу темного пішов Роджер Кругленький:
Десь у лісі-бо Смаглявий Робін є, серденько.
Бачить вона в лісі: Робін, що ватагу має,
Величезним каменем печеру зачиняє.
Притулилася до дуба та гукнула дзвінко.
Здивувавсь Смаглявий Робін: "Та до нас йде жінка!"
- Знаєш вустонька мої та кучері найм'якші?
Білі грудоньки, що досі голими не бачив? "
- Їх не знаю, бо не бачив. Та в твоїй коморі
Той, хто зайде й буде гостем, знайде жінку скоро.
- Як увійдеш до комори й зрадник будеш підлий,
Так тебе належно вразить меч оцей мій вірний.
- До комори увійду я, там списа залишу,
А як вразиш, то відплату матимеш не гіршу.
Іще нічка не спливла, комора відчинилась,
Ще до сонечка життя хлопчини зародилось.
Час уже надходить жінці в лісі народити.
Хоче вона собі в поміч жінку запросити.
Каже їй смаглявий Робін: - Я тобі підмога.
Що то жінка зробить, що не зміг би я такого?
- І сама не бачила я, й мати не казали,
Щоб паням, та лицарі в пологах помагали.
Та я маю братика в замку королівськім.
Тричі в ріг цей просурми - нехай він буде близько.
- Як на світі є такий, що більш від мене любиш,
То сама у ріг сурми: без мене кликать будеш.
Тричі голос рогу в лісі лунав, розспівався,
Та й Миленький Віллі до печери їх примчався.
Стрів його Смаглявий Робін, з ревнощів палає:
- Хто чужий сюди прийшов, зі мною битись має!
Між собою вони бились, поки сонце сіло,
Кров Червоної Троянди землю окропила.
Притулилась до стіни: - Та досить вже, молодче!
Схаменись, бо ти пролив панянки кров дівочу.
Відскакнув він далеченько: - Що ж тепер робити?
Не хотів ніколи я жіночу кров пролити.
Клятва, і сувора, те мені заборонила,
Пам'ять про прекрасну дівчину, Лілею Білу.
Посміхнулася Лілея: - Клявся ти погано.
Майже рік прожив зі мною, не впізнав кохану...
Скоро вже по всій країні розлетілась звістка,
Що у лісі темнім хлопець народив хлопчисько.
І до двору короля хутенько долетіла.
Королеві диво те побачить закортіло.
При дворі Артур Відважний з новини сміявся:
"Хтось нашкодив та, гадаю, далеко убрався".
Лук і стріли - королю та коника сідлати:
- Хочу їхати до лісу, диво краще взнати.
І Артур зібрався їхать, в лісі погуляти:
- Зник служник мій молоденький, думаю шукати.
В тому лісі полюванням разом розважались,
Аж надвечір до печери Робіна дістались.
Подививсь король уважно й каже до Артура:
- Глянь-но: чи не твій служник стоїть там біля дуба?
Засурмив Артур у ріг свій, і Віллі Миленький
На той поклик гучний, ясний з'явився жвавенько.
- Винуваті малі гроші чи слово нечемне?
Що тобі зробилось, Віллі, що пішов від мене?
- Пане добрий, ти такий, що кращому не бути.
Та покликав братик мій, я й мав сюди прибути.
А король звернувсь до Віллі: - Кажи, красний хлопче,
Що в печері біля дуба - те я знати хочу.
- Мій володарю, сказать не можу, не питайте,
І, щоб лиха не було, печеру оминайте.
- Мовчи, служнику нахабний, бо не заборониш.
Увійду, і будь, що буде, ти не перешкодиш.
Іде король до печери, коника залишив,
Бачить: там Лілея Біла синочка колише.
Каже в захваті король: - Оце дива, одначе!
Думав я, тут лісовик, але красуню бачу!
Троянда Червона тоді впала на коліна:
- Не гнівайся, володарю, все тобі повім я!
В домі батька знатного зростали ми, допоки
Нам життя не попсувала мачуха жорстока.
Та вона ще двох синів своїх прекрасних мала,
А сини клялись, що нас двох щиро покохали...
По словах цих вигукнув Артур Відважний радо:
- Мій володарю, це ж мила Червона Троянда!
Тоді Робін з полювання з оленем вертався.
Короля в печері бачить - і назад подався.
Взяв король його за руку, мовить: - Не лякайся!
Лісове життя покинь і до двору збирайся!
Взяв він хлопчика малого на своє коліно:
- Як зростеш - то будеш ти мій лучник неодмінно!
Надіслав король дарунки, одягли красуні
Пояси із золота та й на зелені сукні.
Як коханих тих дві пари в церкві повінчали,
По землі щасливі дзвони далеко лунали.
А Троянда до сестри зі сміхом промовляла:
- Бачила б нас мачуха, то щоб вона казала?
Переказ 26-27.07.2017
Балладу, очень длинную, попробовала перевести на украинский язык - видимо, на переводе сказалось также мое недавнее знакомство с украинским переводом "ЭротОкрита". Буду ли делать с ней что-нибудь и по-русски - пока не знаю. Украинский текст следует ниже. Так как обычно я при переводах сокращаю, на этот раз постаралась не допустить сокращений, но допустила вольности.
Троянда Червона та Лілея Біла (Rose the Red and White Lily)
(переказ старовинної балади)
Оригінал англійською (переказано перший варіант тексту)
Жили Троянда Червона та Лілея Біла -
Дві сестри, що мачуха їх сильно не злюбила.
Мала двох вона синів, двох парубків вродливих,
Що взяли б за себе радо тих сестер нерідних.
Артур-брат Троянду серцем відданим кохає,
Робін-брат Лілею за свою єдину має.
Як сестриці для братів співають у світлиці,
В краї батьковім немає веселіше місця.
Та мачуха заздрісна їх пошепки клянеться:
"Пригадають ще нескоро, як пісня ведеться! "
- Ходи сюди, старший сину, щось маю сказати:
Сумно мені, що за море мусиш відпливати.
- Не сумуйте, моя мати, така в мене доля.
З Трояндою будьте добрі, як були зі мною.
- Помовч, сину: вуст її тобі вже не торкатись,
Навіть коли твоє серце має розірватись.
Ходи сюди, менший сину, щось маю сказати:
Сумно мені, що далеко мусиш вирушати.
- Я корюся, моя мати, така в мене доля.
З Лілеєю будьте ніжні, як були зі мною.
- Облиш, сину: вуст жаданих тобі не торкатись,
Навіть коли серце з туги має розірватись.
Сестри сміх гучний забули через те прощання,
Завели вони тихеньке жалісне співання.
Близько мачуха стоїть і підслухати хоче,
Чи не будуть ще якісь в них вигадки дівочі.
Каже стиха до Троянди Лілея та Біла:
"Ходім, сестро, з дому інде! Тут жити несила".
Височенько сукні зелені підрізали,
Коротенько коси золоті обтяли,
Наче юнаки гарненькі вони стали
Та й пішли до церкви, імена міняли.
Одна сестра назвалася Віллі, ще й Миленьким,
Інша сестра назвалася Роджером Кругленьким.
І домовились тоді: як тричі ріг заграє,
Так негайно до сестри сестра прибути має.
До палацу короля пішов Віллі Миленький,
Щоб і їй туди пристати, де її любенький.
І до лісу темного пішов Роджер Кругленький:
Десь у лісі-бо Смаглявий Робін є, серденько.
Бачить вона в лісі: Робін, що ватагу має,
Величезним каменем печеру зачиняє.
Притулилася до дуба та гукнула дзвінко.
Здивувавсь Смаглявий Робін: "Та до нас йде жінка!"
- Знаєш вустонька мої та кучері найм'якші?
Білі грудоньки, що досі голими не бачив? "
- Їх не знаю, бо не бачив. Та в твоїй коморі
Той, хто зайде й буде гостем, знайде жінку скоро.
- Як увійдеш до комори й зрадник будеш підлий,
Так тебе належно вразить меч оцей мій вірний.
- До комори увійду я, там списа залишу,
А як вразиш, то відплату матимеш не гіршу.
Іще нічка не спливла, комора відчинилась,
Ще до сонечка життя хлопчини зародилось.
Час уже надходить жінці в лісі народити.
Хоче вона собі в поміч жінку запросити.
Каже їй смаглявий Робін: - Я тобі підмога.
Що то жінка зробить, що не зміг би я такого?
- І сама не бачила я, й мати не казали,
Щоб паням, та лицарі в пологах помагали.
Та я маю братика в замку королівськім.
Тричі в ріг цей просурми - нехай він буде близько.
- Як на світі є такий, що більш від мене любиш,
То сама у ріг сурми: без мене кликать будеш.
Тричі голос рогу в лісі лунав, розспівався,
Та й Миленький Віллі до печери їх примчався.
Стрів його Смаглявий Робін, з ревнощів палає:
- Хто чужий сюди прийшов, зі мною битись має!
Між собою вони бились, поки сонце сіло,
Кров Червоної Троянди землю окропила.
Притулилась до стіни: - Та досить вже, молодче!
Схаменись, бо ти пролив панянки кров дівочу.
Відскакнув він далеченько: - Що ж тепер робити?
Не хотів ніколи я жіночу кров пролити.
Клятва, і сувора, те мені заборонила,
Пам'ять про прекрасну дівчину, Лілею Білу.
Посміхнулася Лілея: - Клявся ти погано.
Майже рік прожив зі мною, не впізнав кохану...
Скоро вже по всій країні розлетілась звістка,
Що у лісі темнім хлопець народив хлопчисько.
І до двору короля хутенько долетіла.
Королеві диво те побачить закортіло.
При дворі Артур Відважний з новини сміявся:
"Хтось нашкодив та, гадаю, далеко убрався".
Лук і стріли - королю та коника сідлати:
- Хочу їхати до лісу, диво краще взнати.
І Артур зібрався їхать, в лісі погуляти:
- Зник служник мій молоденький, думаю шукати.
В тому лісі полюванням разом розважались,
Аж надвечір до печери Робіна дістались.
Подививсь король уважно й каже до Артура:
- Глянь-но: чи не твій служник стоїть там біля дуба?
Засурмив Артур у ріг свій, і Віллі Миленький
На той поклик гучний, ясний з'явився жвавенько.
- Винуваті малі гроші чи слово нечемне?
Що тобі зробилось, Віллі, що пішов від мене?
- Пане добрий, ти такий, що кращому не бути.
Та покликав братик мій, я й мав сюди прибути.
А король звернувсь до Віллі: - Кажи, красний хлопче,
Що в печері біля дуба - те я знати хочу.
- Мій володарю, сказать не можу, не питайте,
І, щоб лиха не було, печеру оминайте.
- Мовчи, служнику нахабний, бо не заборониш.
Увійду, і будь, що буде, ти не перешкодиш.
Іде король до печери, коника залишив,
Бачить: там Лілея Біла синочка колише.
Каже в захваті король: - Оце дива, одначе!
Думав я, тут лісовик, але красуню бачу!
Троянда Червона тоді впала на коліна:
- Не гнівайся, володарю, все тобі повім я!
В домі батька знатного зростали ми, допоки
Нам життя не попсувала мачуха жорстока.
Та вона ще двох синів своїх прекрасних мала,
А сини клялись, що нас двох щиро покохали...
По словах цих вигукнув Артур Відважний радо:
- Мій володарю, це ж мила Червона Троянда!
Тоді Робін з полювання з оленем вертався.
Короля в печері бачить - і назад подався.
Взяв король його за руку, мовить: - Не лякайся!
Лісове життя покинь і до двору збирайся!
Взяв він хлопчика малого на своє коліно:
- Як зростеш - то будеш ти мій лучник неодмінно!
Надіслав король дарунки, одягли красуні
Пояси із золота та й на зелені сукні.
Як коханих тих дві пари в церкві повінчали,
По землі щасливі дзвони далеко лунали.
А Троянда до сестри зі сміхом промовляла:
- Бачила б нас мачуха, то щоб вона казала?
Переказ 26-27.07.2017
