valya_15: (Valya_15_up)
[personal profile] valya_15
Ліна Костенко (р. 1930)

Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже це осінь, осінь, о! – та сама.


Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.
І плаче коник серед трав – нема мелодій.


Леся Українка (1871-1913)

Останні квітки

Ох, розкрились троянди червоні,
Наче рани палкі, восени,
Так жадібно тремтять і палають –
Прагнуть щастя чи смерті вони ?


Не осипляться тихо ті квіти,
Не настане життя в них нове,
Ні, ударить мороз до схід сонця
і приб’є поривання живе.

І зчорніють червоні троянди,
Наче в ранах запечена кров…
Ох, нехай же хоч сонця нап’ються,
Поки ще їх мороз не зборов!


Осінній плач, осінній спів
посеред літа золотого
непереможно забринів
із серця мого.

Ох, то ж за те, що восени,
сумного, млистого поранку,
я раз невчасно завела
собі веснянку.



Ще не вдарив мороз, а вже втомлений лист
в’яне, жовкне…
Спів цикади дзвінкий перейшов в тихий свист –
хутко вмовкне…

Леонід Мосендз (1897-1948)

Осіння ніч…Коротка, як і влітку…
- Ніщо не вдієш, дівчино, прощай!
- Я буду ждать. Повернешся ти швидко?
Я буду вірною!..Не забувай!..

Був ясний ранок. Злотом старовинним
Прозорився напроти сходу ліс.
Усе здавалось довіку незмінним,
як ти сама в спижевій рямці кіс…

Та я через далеке і прадавнє
Минув межу твоїх здогадних меж!
Чи ж ще ти, Пенельопо-Ярославно,
Снуєш безплідність килимних мереж?


Володимир Сосюра (1898-1965)

Облітають квіти, обриває вітер
Пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
Осінь жовтокоса на баскім коні.


В далечінь холодну без жалю за літом
Синьоока осінь їде навмання.
В’яне все навколо, де пройдуть копита,
Золоті копита чорного коня.

Облітають квіти, обриває вітер
Пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
І берізка гола мерзне за вікном.



О, якби-то листя, листя не жовтіло,
О, якби-то серце вічно зеленіло,
не вкривало скроні старості снігами,
щоб на світ дивитись юними очами.

Мрії, мої мрії, лебедині крила,
дай мені, Вітчизно, та для пісні сили,
щоб тебе в цій пісні славить і любити,
щоб для тебе серцем вічно зеленіти.



Бабине літо

Літо бабине, бабине літо…
Серце чує осінні путі…
Хтось заплутав зажурені віти
В павутиння нитки золоті.


Листя слухає вітру зітхання
І згортає свої прапори.
На покірну красу умирання
Сонце дивиться сумно згори…

В’януть, в’януть вуста пурпурові…
Але радість і в осені є!
В золоте павутиння любові
ти заплутала серце моє.





Хоч і осінь, і немає літа,
і давно замовкли солов’ї,
принесла мені ти свіжі квіти,
щоб пісні не в’янули мої.

Хай же з ними і любов не в’яне
у душі, любов’ю молодій.
Я дивлюсь на квіти, й цвіт багряний
Викликає стільки світлих мрій

і надій…Що хочеться для тебе
про кохання пісню не одну
птицею послати з серця в небо,
у залиту сонцем вишину…

Хай вони лунають над землею
про любов і щастя світлий дім…
Свіжі квіти, дар душі твоєї,
багряніють на столі моїм.
This account has disabled anonymous posting.
If you don't have an account you can create one now.
HTML doesn't work in the subject.
More info about formatting

Profile

valya_15: (Default)
valya_15

December 2017

S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
17 1819202122 23
24 2526 27 28 29 30
31      

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated May. 22nd, 2025 09:01 am
Powered by Dreamwidth Studios